Положення про порядок подання, розгляду та реагування на випадки булінгу (цькування)
Булінг
Булінг (від анг. bully – хуліган, задирака, грубіян, «to bully» — задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки з метою заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.
Форми булінгу:
•фізичний – нанесення ударів, штовхання, пошкодження або крадіжка власності;
•словесний – обзивання, глузування;
•соціальний – виключення із групи (ізоляція);
•електронний (кібербулінг) – булінг із використанням технічних та електронних засобів (комп’ютер, мобільний телефон, електронна пошта і сайти соціальних мереж).
Якщо ви стали свідком булінгу необхідно:
• виступити проти кривдника, дати зрозуміти, що він неправий;
• підтримати того, кого ображають;
• повідомити дорослим (педагогу, психологу, керівнику ЗДО психологу) про факт такої поведінки.
Хто провокує булінг в дитсадку.
Булінг серед дітей старшого дошкільного віку в ЗДО можуть спровокувати дорослі.
Діти старшого дошкільного віку одразу сприймають ставлення авторитетних дорослих до інших і беруть це ставлення за зразок.
Вони починають цькувати дитину чи дітей, якщо:
педагог або помічник вихователя:
– зневажливо ставиться до дитини, яка часто плаче або невпевнена в собі;
– ігнорує скаргу дитини на те, що її образили однолітки – глузує із зовнішнього вигляду дитини;
– образливо висловлюється про дитину чи її батьків;
– проявляє огиду щодо фізичної або фізіологічної особливостей дитини;
батьки або члени сім’ї:
– б'ють та ображають дитину вдома;
– принижують дитину у присутності інших дітей;
– проявляють сліпу любов та виконують усі забаганки дитини;
– ставляться до своєї дитини як до неповноцінної особистості, жаліють (неповна родина, дитина хвора або має відхилення в розвитку).
Усі діти потребують підтримки дорослих— батьків, вихователів, практичного психолога та соціального педагога. Саме вони мають допомогти дітям налагодити партнерські взаємини з однолітками у групі.